1. Відчуття безпеки й довіри дитини до дорослих

Довірливі стосунки, які виникають між вами і дитиною, є ключем до успішної терапії вашого пацієнта. Головне завдання – навчити дитину відрізняти і приймати справжню турботу про неї, а також дозволити їй турбуватися про вас. Турбуватися про інших означає дбати про сутність і розвиток іншої істоти.

2. Можливість розрізняти й виражати свої особисті почуття

В дитини з посттравматичним стресом емоції дуже часто збуджені або хаотичні, почуття пригнічені, всередині назріває конфлікт, що ускладнює вираження й розуміння свого емоційного стану дитиною. Страх змішується із ненавистю, яка в свою чергу часто відкидається. Гнів змішується з потребою батьківського прийняття і любові. Неможливість висловити свої почуття до того, що відбулося, призводить до неможливості ідентифікувати теперішнє. Надзвичайно важливо дати дитині висловити свої почуття. В якості стимульного матеріалу можна використовувати картинки ТАТ (зокрема, їх дитячу версію – САТ), серії малюнків Бідструпа або будь-які інші малюнки з емоційно значимим підтекстом.

Робота з почуттям провини за те, що відбулося, є не менш важливою, аніж робота із самооцінкою. Заглиблюючись в аналіз того, що відбулося, жертва сексуального насильства шукає все нових підтверджень своєї реальної або вигаданої провини. До реальної, як правило, належить невиконання правил безпечної поведінки – пішла не туди, лишилась не з тим, відгукнулась на запрошення не того, не покликала на допомогу, зайшла до ліфту із незнайомцем, дарма погодилася скоштувати спиртне, виявила нездорову цікавість – за все це і заплатила. Під уявною

провиною необхідно розуміти впевненість жертви в тому, що вона сама спровокувала насильника.

3. Самооцінка

Відчуття того, що дитина нічого не вартує. Цим пояснюється висока оцінка незначного ухвалення з боку інших людей, відсутність відчуття власної сили, труднощі в необхідності сказати «ні», співзалежність.

Якщо ви обережно проведете дитину через наступні три етапи, будете постійно закріплювати їх з нею, не дасте їй знову повернутися до самоприниження, то самооцінка дитини збільшиться й загартується настільки, що жодні життєві труднощі, які обов’язково траплятимуться на її шляху, не зможуть її похитнути:

• Формування усвідомлення, що всі ми люди. Що кожен із нас щось робить краще за інших, а щось гірше. Створюючи ситуації, в яких діти можуть порівнювати себе й інших з різних боків, можна досягти того, що вони почнуть розуміти, що немає ідеальних людей.
• Домогтися, щоб в справі, яка добре вдається дитині, вона досягла ще кращих результатів. Не потрібно одразу націлювати дитину на значне покращення результатів – як правило це лише відштовхне дитину! Краще запропонувати збільшити результат незначною мірою.
• І, нарешті, на кінцевому етапі підвищення самооцінки необхідно примусити дитину прийняти свою унікальність, повірити, що лише їй притаманні саме такі виключні якості, яких немає більше ні в кого, не лише в цій дитячій групі, але й на Землі.

4. Прийняття власного тіла

Зміни щодо відчуття власного тіла. Необхідно звернути увагу, наскільки дитина фіксує увагу на власному тілі, який у неї імідж тіла. Чи не прагне вона одягатися таким чином, щоб не привертати до себе увагу.

За наявності таких порушень з’являється незграбність ходи; відсутність достатньої уваги до себе, що проявляється у виникненні проблем із одягом. Такі діти прагнуть носити на собі одяг, що не відповідає порі року. Форма їх одягу мішкоподібна, вони відчувають труднощі, коли необхідно зняти одяг в приміщенні, роздягнутися на пляжі або перед сном. Вони є надзвичайно вимогливими до відсутності на цей момент сторонніх людей, прагнуть бути непоміченими й не привертати до себе уваги оточуючих.

Можна запропонувати дитині обговорити призначення всіх частин тіла. Наприклад: „Для чого людині очі?”

Проговоривши таким чином всі частини тіла дитина починає розуміти, що в ній немає нічого однозначно поганого або непривабливого, соромливого, що все в ній є гармонійним і доцільним.

5. Вміння відсторонити негативні емоції до насильника й сприяння вираженню позитивних емоцій

Деякі діти не можуть чітко визначити своє відношення до людини, яка завдала їм болю. Часто вони люблять і прив’язані до цієї людини. Вони відчувають себе відповідальними за те, чи в доброму гуморі ця людина, чи ні. Одночасно, вони бояться й ненавидять цю людину. Ваша роль в таких випадках — прийняття почуттів дитини й обережний супровід її під час обговорення того, що сталося.

Перш за все, необхідно оцінити спроможність дитини витримати пряме фокусування на матеріалі, пов’язаному з насильством, а також її чутливість до питань психологічної безпеки. Таким чином, пряме звернення до ситуації насильства відбувається крок за кроком, і ви повинні постійно супроводжувати всі емоційні реакції дитини. Діти можуть висловлювати своє горе вербально або через поведінку, а ви повинні поважати потребу дитини дистанціюватися від питань, пов’язаних із насильством, якщо процес роботи стає для неї емоційно перенасиченим.

Трапляються ситуації, коли фокусування на самому факті сексуального насильства не є першочерговою метою психологічного втручання. По-перше, обставини, пов’язані з виявленням сексуального зловживання над дитиною, можуть бути керованими, а життєва ситуація дитини стабілізувалася раніше, ніж було розпочато терапію, сфокусовану на насильстві. Якщо в дитини немає підтримки з боку того з батьків, хто не є злочинцем, і/або дитина знаходиться поза домом, то часто може бути потрібним сфокусуватися перш за все на питаннях, пов’язаних із її життєвою ситуацією, а не на самому насильстві. По-друге, якщо дитині не забезпечено безпеки, лікування, сфокусоване на насильстві, буде важким і протирічливим. Важливо розпізнати можливість того, що насильство не є найбільш травматичним і руйнуючим переживанням в житті дитини.

Окрім вирішення особистих і індивідуальних проблем необхідно зважати на стадії реабілітації, які повинні виконуватися поступово. Якщо ви відчуваєте або знаєте, що не спроможні пройти їх повністю, то краще вирішити яку-небудь одну або дві найбільш значимі проблеми дитини, аніж розпочати реабілітацію і не закінчити її.